Політичне і релігійне життя в Україні

 
 

Політичне і релігійне життя в Україні




З’їзд європейських монархів у Луцьку, що відбувся 1429-го, проходив за правління Витовта (1350–1430). У 1392 р. він пожиттєво признаний великим князем Литви і васалом Польщі. Його князювання характерне тим, що зміцнюючи владу великого князя, він захищав незалежність Литви і Польщі, розпочавши боротьбу з удільними князями, зокрема він усунув від влади князя київського, удільних князів подільських, волинських і чернігівських. Будуючи укріплення на півдні, він поширював межі литовської держави також і на сході та півночі [3, с. 261].
Витовт був творцем великих планів, задумавши використати незгоду в монгольському середовищі між прихильниками відомого завойовника Тімура та його ворогами, взявши собі в союзники кримських ханів, і за їхньою допомогою намагався поширити свою владу на чорноморські країни. У його планах було завоювання Москви й стати повноправним володарем Східної Європи. Але у 1399 р. він зазнав нищівної поразки від татар над Ворсклою. Та незважаючи на поразку, він, того чого не зумів здобути зброєю, досяг дипломатією. Татарські хани, розсварені між собою, ставали один за одним його васалами, платили данину і висилали своє військо на допомогу. Маючи велику силу Витовт опанував побережжя Чорного моря і навіть Крим [4, c. 114-115].
Та поразка Витовта над Ворсклою змусила його піти на зближення з Польщею. У Ґрюнвальдській битві (1410), разом із Ягайлом він розгромив німецьких лицарів, спинивши їхній наступ на схід. Спільна перемога зміцнила польсько-литовський союз. У 1413 р. у Городлі була підписана польсько-литовська унія, що різко обмежила політичні права православних у Литві і зрівняла в привілеях тільки литовців-католиків у правах із польськими панами. Це стало початком неприхильності української та білоруської шляхти до Витовта [3, c. 261-262]. „Акти унії 1413 р. обдаровали литовсько-католицьку аристократію спеціальними прероґативами. І в самостійній своїй діяльності Витовт дає всяку протекцію латинству” [1, c. 182]. Тому Городельська унія внесла розкол на релігійному ґрунті. І як твердить І.Крип’якевич, хоча Витовта й називали „королем литовців і русинів”, проте він спирався виключно на литовських католицьких вельмож, а українських – до своїх планів не залучав [4, c. 116]. За Витовтових часів русини не отримували ніяких впливових посад [1, c. 182-183]. Та все ж таки православні князі й надалі засідали в раді великого князя, інколи навіть добиралися й до столичного уряду та центральної адміністрації і були намісниками князя на руських землях. І як видно з уставу Вітебської землі в цей час траплялися не тільки змішані шлюби між православними і католиками, а й навіть перехід латинників на православ’я. Але неприхильна для православних князів політика таки давалася взнаки. Католики дійсно витісняли православних від найбільш впливових урядів [2, c. 451].
По смерті Витовта у процесі боротьби з княжим сепаратизмом великі князі мусили опертись і на українсько-білоруський службовий елемент, і привілеї Жиґимонта 1432 і 1434 рр. звертають увагу й на православних українців та білорусів, остаточно звільнюючи їх від усяких натуральних податків. Привілей Казимира Ягайловича 1447-го давав право „княжатам, панам, рицарям і боярам” вільно виїздити за кордон для набуття ліпшого щастя або за-для рицарських вчинків” [2, с. 451].
Попри все Витовт відігравав видатну роль в тогочасному політичному житті Європи і престиж його підносився щораз вище і вище. І навіть „велика війна” з Тевтонським Орденом не зіпсувала його стосунків. Навпаки, паралельно з цісарем Сизиґмундом, Витовт виступає посередником між Польщею й Орденом. Хоча Сизиґмунд неодноразово вживав заходів щоб розсварити Витовта з польським королем Яґайлом. Ще під час ворогування з Орденом цісар Сизиґмунд пропонував Витовтові королівську корону, але великий князь литовський відмовився.
У 1429 р. у Луцьку, який фактично був другою столицею після Вільна (Вільнюса), відбулася визначна дипломатична подія – з’їзд монархів європейських країн для розв’язання питання про оборону Європи від турецької навали. Сюди з’їхалися тогочасні правителі, зокрема великий князь московський Василь II, датський король, волоський воєвода, папський легат та інші. Всього зібралося близько 15 тис. сановників, яких Луцьк не зміг вмістити, і частину з них довелося розквартирувати в передмістю. Але європейські монархи не дійшли згоди і невдовзі роз’їхалися [9, с. 11].
На цьому пишному з’їзді, у присутності польського короля Яґайла та численних литовських вельмож цісар Сизиґмунд знову запропонував Витовтові корону. Але Витовт толерантно спрямував цісаря до Яґайла, котрий від несподіванки дав свою згоду. Та під тиском польських панів, в листі до Сизиґмунда, Яґайло зрікся корони, мотивуючи це залежністю Великого Князівства від Польщі [6, c. 319].
Після цього повідомлення Витовт вирішив коронуватися всупереч бажанню Яґайла. Справа загострювалася, хвилюючи Європу. Ображені маґнати обидвох держав поставили питання про війну Литви з Польщею. Щоб налагодити стосунки, Яґайло запропонував Витовтові зректися престолу для того щоб польська корона перейшла до нього, але Витовт і литовські маґнати стояли твердо на окремішності держав. Нарешті 8 вересня 1430-го у Вільно призначено коронування Витовта. З’їхалися почесні гості: Яґайло, великий князь московський Василь II з іншими московськими князями, царгородські і татарські посли. Та в дорозі поляки перехопили корону і тому коронування відклали на 27 жовтня того ж року, але Витовт несподівано помер [6, c. 319].
Цей колоритний епізод цікавий тим, що, з одного боку, показує державну свідомість Витовта та литовських маґнатів, а з другого – свідчить про ставлення цісаря і взагалі Європи до Великого Князівства. В цісарській канцелярії зберігся коронаційний акт, в якому Литву проголошувалося на вічні часи королівством, і що його королі ніколи не будуть нічиїми васалами [6, с. 320].
Значення Витовта в історії Великого Князівства Литовського величезне. Серед воєн і нескінченної боротьби за владу він провів ґрунтовну реформу державного устрою. Але творячи могутню державу з централізованою владою, Витовт не зміг довести справи до кінця. Він увесь час вагався, навіть у справі коронування та відокремлення князівства від Польщі. Він так і не зрозумів тієї потужної сили, яку мав у носіях української культури та традицій, у православній вірі. Це хитання виявилося у Городельській унії, яка зберегла ідею литовської автономії, але роз’єднала Литовсько-Руську державу, внісши упривілейованість католиків супроти православних. Наслідки не заставили себе довго чекати, вони вилилися у повстаннях православних проти Витовта ще за його життя і ще більше за його наступників [6, c. 320-321]. Це були перші вісники затяжної війни, яка мала вирішити, чи будуть мати перевагу в Литві елементи литовсько-католицькі чи русько-православні [1, c. 193].
Витовт також успадкував питання православної церкви в Литовсько-Руському князівстві. Для Польської і Литовської держав, які об’єдналися в одне королівство, у так званій Городельській унії, церковне з’єднання Руської та Латинської церков – це була життєва справа переважної частини населення князівства. Починаючи з 1415 р., за дорученням Яґайла і Витовта, відповідальні особи почали діяти в цьому напрямі всупереч Візантії та незважаючи на спротив митрополита грека Фотія. На землях Польсько-Литовського королівства безпосередньо стикалися між собою два релігійні світи – руський і латинський зі своїми традиціями й обрядами. Між ними часто виникали непорозуміння і тертя, тому треба було негайно діяти, вибираючи на соборі в Новгородку митрополитом Григорія Цамвлака (1415–1419), і доручили йому місію та проект такого церковного поєднання, делегуючи його на собор у Констанці (1414–1418). І хоча місія митрополита Григорія на соборі у Констанці для об’єднання Східної і Західної церков у Литовсько-Польській державі на мала своїх безпосередніх наслідків, вона дала свої плоди на Флорентійському соборі [5, c. 62-63].
Переговори у справі єдності між католиками і православними на міжнародному рівні проводилися з перервами і в наступних роках. Остаточно папа Євген IV, василевс Іван VII Палеолог і патріарх Йосиф дійшли до попередньої згоди скликати Собор у Феррарі (1438), який через спалах епідемії продовжився у Флоренції (1439). Папа Євген IV погодився профінансувати дорогу до Феррарі і проживання на Соборі греків, а василевс використав золотий скарб, привезений у 1431 р. з України митрополитом Фотієм [8, c. 3–5].
Укладенням Флорентійської унії православна сторона сподівалася на допомогу Заходу в боротьбі проти Османської імперії. Православні погоджувалися на визнання католицьких догматів за умови збереження традицій, обряду, мови та способу відправи таїнства причастя. Одним з провідних діячів на Флорентійському соборі з православної сторони був Київський митрополит Ісидор. На московських землях Київської митрополії Флорентійська унія була рішуче відкинута, а на українсько-білоруських землях Великого князівства Литовського і Польщі проіснувала до кін. XV ст. [7, c. 357].
Мирослава Олійник,
відділ по написанню зводу пам’яток
(м. Івано-Франківськ
1. Грушевський М. Історія Укаїни-Руси [XIV–XVI віки – відносини політичні]. – К: Наукова Думка, 1993. – Т.IV. – 535 c.
2. Грушевський М. Історія Укаїни-Руси [суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в укрїнсько-руських землях XIV–XVII віків]. – К: Наукова Думка, 1994. – Т.V. – 687 c.
3. Енциклопедія Українознавства, словникова частина. (гол. ред. В.Кубійович). Перевидання в Україні. – Львів: НТШ, 1993. – Т.1. – 399 c.
4. Крип’якевич І. Історія України. – Львів: Світ, 1990. – 519 c.
5. Мудрий С. Нарис Історії Церкви в Україні. – Рим: Українська Папська Колегія Святого Йосафата, 1990. – 296 c.
6. Михайлюк О., Кічий І. Історія Луцька. Львів: Світ, 1991. – 188 c.
7. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К: Либідь, 1992. – Т.1. – 588 c.
8. Релігієзнавчий словник (за ред. А.Колодного і Б.Лобовика). – К: Четверта хвиля, 1996. – 389 c.
9. Твори Патріярха і Кардинала Йосифа. [Архів Служби Безпеки України № 63258]. – Рим, 1996. – Т.XVIII. – 523 c.


Создан 26 фев 2007



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником